Рейдерство через Мін’юст: кримінал, що подається як корпоративні спори та цивільно-господарські відносини

Сьогоднішня, до межі криміналізована, ситуація у сфері державної реєстрації прав, бізнесу та заволодіння майном склалася якраз через створені Міністерством юстиції України правові механізми, які чистим кримінально караним діям осіб надають цивільно-господарську природу.

Самі високопосадовці Мінюсту та часто правоохоронних структур говорять про те, що ніякого рейдерства і криміналу немає, є цивільно-господарські правовідносини та/або корпоративний спір між кількома зацікавленими сторонами.

Але початок таким «цивільно-господарським» відносинам практично завжди дають державні реєстратори-фантоми, акредитовані Мін’юстом, сама високопосадова Комісія Міністерства юстиції з розгляду скарг на дії державних реєстраторів та нормативно-правова база, за якою ці реєстратори працюють.

До теми: Відповідальність недоторканних? Заява про злочин міністра юстиції – перша. Далі буде. Ми пояснили чому.

Боротися з ними за таких умов практично не реально. Не впроваджено напрацьованої системи невідворотності покарання, не визначено чіткої персоналізованої відповідальності за ті чи інші дії. Законотворча діяльність Мін’юсту зовсім не вписується в основні принципи правової визначеності і відповідно – верховенства права.

Тож рейдерство у нашій державі високопосадовці Мін’юсту та правоохоронних структур відносять до цивільно-господарських правовідносин, і тому прийняти такий стан як кримінальний злочин чомусь складно.

До теми: Василь Доценко: Підписи бізнесу, юристів і експертів під заявою про злочин міністра юстиції – справжня оцінка його роботи

Метою допису є спроба донести керівництву країни та правоохоронцям, що за теперішніх реалій, створених у сфері державної реєстрації (реєстратора притягнути до відповідальності складно або нереально його навіть знайти, а  позиція Мін’юсту – «так прописаний закон»), реальний захист прав, майна та активів законних власників та інвесторів можливо забезпечити виключно притягненням до кримінальної відповідальності кінцевих вигодонабувачів таких «цивільно-господарських правовідносин та корпоративних спорів» (не буде замовників «послуг» Мін’юсту – не буде самої схеми надання такої «послуги»).

Отже, цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Для цивільних правовідносин характерні специфічні ознаки, що відрізняють їх від інших видів правових відносин, які виникають у суспільстві (кримінально карані діяння).

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Правові відносини між фізичними та юридичними особами виникають, як правило, з приводу матеріальних, інших потреб. З урахуванням зазначеного, об’єктами цивільних правовідносин можуть бути: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Зміст цивільних правовідносин утворюють цивільні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

У даному випадку суб’єктивне право – це заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення свого інтересу від зобов’язаної особи.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 11) передбачає, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з акту цивільного законодавства (наприклад з рішення суду), нормою цивільного законодавства або договором.

Господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються з двох елементів – організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. За предметом, у такому розумінні господарські правовідносини вирізняються з інших правовідносин, зокрема, які виникають внаслідок неправомірних юридичних дій.

Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб’єктів укласти відповідний договір: господарський (ст. 184 ГК України) або організаційно-господарський (ст. 186 ГК України).

Юридичні факти у цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події. Юридичні факти є передумовами виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Юридичні дії – це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей (власників) і породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учасниками цивільних правовідносин певного договору).

Дії, які вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, угоди, адміністративні акти і т. п.), а ті дії, які вчиняються всупереч закону – неправомірними  (наприклад, укладання удаваних та фіктивних угод, угод з підробкою підписів, угод без дотримання процедури та порядку прийняття рішень та належно суб’єктів угод).

Правомірні юридичні дії– це такі вчинки осіб, які узгоджуються з приписами норм права і відбуваються згідно волі учасників та зацікавлених осіб (цивільно-господарські правовідносини).

Неправомірні юридичні дії– це інший різновид юридичного факту. Вони являють собою заборонені нормами права форми поведінки суб’єктів права. Вони порушують приписи юридичних норм (часто прикриваючись зовнішніми атрибутами правомірності).

Отже, неправомірні юридичні дії являються злочинами.

Якщо юридичні дії вчиняються відповідно до норм законодавства, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, для досягнення реальних фінансово-господарських наслідків, та з настанням таких наслідків, обґрунтовані та підкріплені належно складеними та підписаними документами, то їх слід розглядати в розрізі цивільно-господарських правовідносин. Кінцевий вигодонабувач таких дій має підтвердити правомірність набуття прав, а не переховуватись і не чинити перешкод у встановленні істини, мотивуючи свою поведінку виключно відповідним записом в державному реєстрі.

Відповідно до норм кримінального кодексу України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечної дії, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

У ККУ міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такої суспільно небезпечної дії, що містить ознаки певного складу злочину, передбаченого ККУ.

Тому і прийнято говорити, що підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

Склад злочину – це сукупність встановлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають суспільно небезпечну дію як злочинну.

Рейдерство в українських реаліях – заволодіння майном на нібито законних підставах (ззовні під виглядом правомірних правочинів та відповідних записів у відповідному держаному реєстрі), в основі виникнення яких лежать прогалини в законі та системні недоліки функціонування державних інститутів (судової та правоохоронної систем, системи реєстрації юридичних осіб) на рівні із корупційними зв’язками замовників і виконавців такого вилучення із представниками державних інституцій

Рейдер – фізична чи юридична особа, спеціаліст з перехоплення оперативного керівництва або власності фірми за допомогою спеціально інсценованого бізнес-конфлікту, який за зовнішніми ознаками виглядає як цивільно-господарський спір (надалі завжди встановлюється маса порушень кримінального закону, як протиправні реєстраційні записи, підробка документів, зловживання становищем, перевищення прав, незаконне збагачення, незаконні судові рішення).

Рейдерство «по-українськи» здебільшого полягає у набутті сумнівними шляхами (використовуючи корупційні зв’язки в правоохоронних, судових органах, органах юстиції) тимчасового права розпоряджатися активами та якнайшвидшим перепродажем цих активів пов’язаним із рейдером особам, із наступними перепродажем вилучених активів між пов’язаними особами, маючи на меті завадити (унеможливити) їхньому поверненню законним власникам.

При цьому, в кращому випадку, третя юридична дія містить ознаки, що можуть походити на цивільно-господарські правовідносини, перші дії ЗАВЖДИ – чистий кримінал!

Можна чітко констатувати, що незаконні юридичні дії здійснюються на серйозному посадовому рівні, а часто під виглядом правомірних рішень держаних органів влади, як наприклад «накази» Мінюсту, перевірки контролюючими органами, слідчо-оперативні заходи за надуманими підставами тощо.

Отже, протиправне заволодіння майном юридичної чи фізичної особи шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації, за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна є складом злочину (таке поняття входить в основу української статті КК України про рейдерство – 206-2).

Такі юридичні дії не можна розглядати як цивільно-господарські правовідносини, які регулюються нормами цивільно-господарського законодавства.

До теми: Повідомлення про вчинення злочину міністром юстиції України

Шановні представники Мінюсту та правоохоронних структур, провадити захист порушених прав, внаслідок протиправного заволодіння майном юридичної чи фізичної шляхом протиправних реєстраційних дій, вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, яке супроводжується застосуванням сили та погрозами фізичної розправи, застосовуючи норми та положення цивільного-господарського процесуального законодавства, фактично БЕЗПЕРСПЕКТИВНО. Тим більше, якщо перші дії здійснюються із застосуванням державних інституцій і записом в ДЕРЖАНОМУ реєстрі чи СУДОВИМ рішенням.

Судова тяганина у рамках цивільного-господарського законодавства, за правилами ЦПК, КАС чи ГПК, в такому випадку не дасть жодного результату, оскільки за своїми зовнішніми родовими ознаками, «рейдери» виглядають законними власниками, володільцями підприємства чи майна, чи користувачами земельних ділянок і масивів (перебувають у відповідному ДЕРЖАНОМУ реєстрі, який захищається ЗАКОНОМ і ДЕРЖАВОЮ).

До теми: Кіберполіція викрила «чорних» реєстраторів у втручанні в державні бази даних

Іншими словами, розмежування кримінально-караного діяння від цивільно-господарського правового делікту слід проводити не по тому, що є відповідний запис у Державному чи Єдиному реєстрі, укладені між «сторонами» договори, угоди, розписки чи інші зовнішні ознаки «законних» підстав переходу прав на майно чи підприємство. А по тому, як ці записи у реєстрах з’явились, як оформлювалися документи, ким є учасники такого переоформлення, чи належать підписи на таких документах зацікавленим особам (сторонам), чи відбувалась взагалі угода, і яка участь у такій угоді учасників в розрізі фінансово-господарських розрахунків та фактичних наслідків за такими угодами (чи були рішення уповноважених органів та проведені відповідні розрахунки).

Якщо розглядати угоду, що мала місце, але очікуваних юридичних наслідків по ній для однієї із сторін не настало, і з цього приводу існує спір, то цілком можна розглядати такі правовідносини як цивільно-господарські (або ж кваліфікувати, як шахрайство).

Якщо ж юридичних фактів і дій не існує в природі, волевиявлення сторони на вчинення такої юридичної дії немає, а ще частіше такі угоди спростовуються постраждалою стороною, а кінцевий вигодонабувач надає державним контролюючим та часто правоохоронним органам  документи, які містять у собі дані про перехід права та вчинення таких юридичних дій, то їх слід розглядати як неправомірні (злочинні дії) та вживати заходи передбачені кримінально-процесуальним законодавством з метою встановлення правомірності заяв обох сторін, вживати превентивні запобіжні заходи та притягувати винних до кримінальної відповідальності.

Така позиція обґрунтовується тим, що в рамках цивільно-господарських правовідносин і відповідного процесу об’єктивно ускладнюється процес доказування правоти постраждалою стороною, а сторона, що здійснила рейдерську атаку (вигодонабувач), часто використовуючи корумпованість судів, затягує такий процес і по кілька разів перепродає або перереєстровує отримане злочинним шляхом майно.

У рамках кримінального провадження існують визначені і достатньо дієві інструменти і механізми для припинення такого триваючого злочину, встановлення неправомірності переходу прав на майно чи підприємство, встановлення неправомірності появи різних документів та записів у державних чи єдиних реєстрах, про які одна із сторін стверджує, як про підроблені чи неіснуючі.

За таких обставин, особа, яка набула майно, внаслідок відповідного запису в державному чи єдиному реєстрі, не маючи можливості підтвердити волевиявлення сторін при укладенні договорів, належності підписів сторонам, наявності нотаріальної чи реєстраційної дії, інших фактів, змушена буде визнати вчинений нею злочин та понести відповідне покарання.

Таким чином порушені права та інтереси постраждалих будуть дуже оперативно та ефективно відновлені, а інвестор повірить в державні інституції та конституційний захист права власності.

Розглядаючи «рейдерські дії» у рамках цивільно-господарських правовідносин, постраждала сторона немає дієвого та ефективного механізму захисту, оскільки вигодонабувачі використовують злочинні записи в державному реєстрі, підроблені документи як законні, затягуючи час і перепродаючи майно та активи. Часто у процесі тривалої затягнутої атаки банкрутять викрадене підприємство, «накручують ПДВ», отримують кредити, збирають врожаї з «віджатих» полів.

У таких юридичних діях відсутні цивільно-господарські правовідносини чи корпоративний спір – це чистий кримінал, який в Україні називається РЕЙДЕРСТВО!

І рейдерство починається зі свавільного доступу до державних реєстрів осіб, які ніким і ніяк не контролюються. Відповідальності у цих осіб немає, так само як немає відповідальності тих, хто схему таких реєстраторів запустив у нашій країні.

Практично у кожному випадку заволодіння майном чи активом через протиправний запис акредитованого Мінюстом державного реєстратора присутня заява про злочин до правоохоронців. І такі юридичні дії мають належно та надзвичайно оперативно оцінюватись і отримувати логічну та ефективну реакцію, а саме: відкриття провадження, накладення у найкоротші терміни арештів та заборон та оперативний допит усіх учасників «угод і договорів» з відібранням зразків підписів тощо.

Для цього необхідно терміново розробити відповідні методичні інструкції МВС та Мін’юсту і впровадити відповідний особливий порядок судового розгляду справ даної категорії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *