Захист бізнесу: переговорні групи та їх рішення мають відповідати українському законодавству і не суперечити позиції в міжнародних судах

ЄСП 14 січня 2021 року, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визначився щодо справи «Україна проти Росії» №20958/14, зміст якої охоплює скарги уряду України на порушення Росією прав громадян, і №38334/18 (щодо масових та систематичних порушень прав українських громадян, яких незаконно тримають і переслідують на тимчасово окупованій території Криму і території РФ).

Перше і найголовніше, ЄСПЛ визнав справу прийнятною та перейшов до розгляду справи по суті.

Суть справи охоплюється порушенням Російською Федерацією ряду статтей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у стосунку до України та її громадян, а саме: статті 2 (право на життя), статті 3 (заборона катування), статті 5 (право на свободу та особисту недоторканість), статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), статті 9 (свобода думки, совісті і релігії), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 11 (свобода зібрань та об’єднання), статті 14 (заборона дискримінації) разом із статтями 3, 8, 9, 10, 11 Конвенції та статтею 1 (захист права власності) Першого протоколу до Конвенції, статтею 2 (свобода пересування) Протоколу № 4 до Конвенції.

Друге – ЄСПЛ вже підтвердив, що РФ встановила контроль над територіями Кримського півострову ще з лютого 2014 року, а не від дати так званого «референдуму».

Це важливе та суттєве рішення міжнародної інституції, оскільки розгляд цієї справи матиме свій вплив не лише у доведенні фактів анексії Криму, посягання на суверенітет та територіальну цілісність України, а також й у питаннях захисту української власності та бізнесу,  зокрема у розрізі статті 1 (захист права власності) Першого протоколу до Конвенції. Адже на території півострову знаходиться велика частина потужностей не лише державної власності, а також й приватної.

ЄСПЛ констатував, що Україна надала достатні докази prima facie (тобто на перший погляд), зокрема, щодо підтвердження здійснення Російською Федерацією експропріації без компенсації майна цивільних та приватних підприємств.

Це рішення ЄСПЛ є «проміжним», проте суттєвим, оскільки уможливлює розгляд справи як такої. Встановивши прийнятність скарги, Суд поки не встановив (і не міг!) фактів відповідальності РФ за конкретні порушення прав людини в Криму. Це питання майбутнього розгляду справи у ЄСПЛ.

Проте у питаннях захисту територіальної цілісності України, а також усіх безпекових умов, в тому числі й економічної, з боку РФ є також й інша сторона – переговорна.

Нагадаємо, що у травні 2020 року ГО «Бізнес-Варта» зверталася до Мінюсту, РНБО, ВРУ та Офісу Президента щодо «Рішення Трьохсторонньої контактної групи про створення (заснування) Консультативної ради (робочої групи) від 11 березня 2020 року» (далі – Рішення ТКГ), що було прийнято в рамках переговорів щодо виконання Комплексу заходів з виконання мінських угод (Мінського протоколу від 05 вересня 2014 року) від 12 лютого 2015 року.

До теми: Про Мінські домовленості, але саме зараз. І про те, до чого тут бізнес

Тоді ГО «Бізнес-Варта» поставила питання щодо визначеності та юридичного статусу такого документу як «Рішення Трьохсторонньої контактної групи про створення (заснування) Консультативної ради (робочої групи) від 11 березня 2020 року», його правових наслідків для держави Україна та відповідно, бізнесу. Відповідей на поставлені запитання ми не отримали.  

У  розрізі подій 14 січня 2021 року та розгляду питання ЄСПЛ щодо порушення практично усіх статей Конвенції, що має системний та тривалий характер, розгляд якого й ініціювала Україна, – участь України у контактних групах або інших переговорних утвореннях, несанкціонованих у порядок та спосіб, визначений законодавством України,  суперечить позиції України, яку вона займає у судово-претензійній роботі на міжнародному рівні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *