Директор Миколаївського тепловозоремонтного заводу В’ячеслав Сімченко – непересічна особистість. Свій бізнес він створив, як-то кажуть, з нуля, а на сьогодні його завод – потужне підприємство з серйозними клієнтами. Специфіку роботи української залізниці, загальнодержавні і внутрішньогалузеві проблеми він знає зсередини. Пан В’ячеслав взяв активну участь у Круглому столі, що був організований «Бізнес-Вартою» 11 липня, та поділився своїм баченням під час ділової розмови з представниками організації.
Про бюрократизацію
Коли людина пробує розпочати бізнес в Україні, то перша проблема, яка її непокоїть – це звичайне побоювання і нерозуміння, що таке бізнес. Коли вдається перебороти цей страх, то виникає наступне питання – банальна рутина, яку створили чиновники різного рівня. Бюрократизація, через яку всі проходять. Тільки-но бізнес починає розвиватися, досягає певного рівня, на горизонті з’являються усі можливі державні органи, кожний зі своїми претензіями, вимогами тощо.
У мене багато друзів, які десятиліттями працюють за кордоном, і за весь цей час вони в очі не бачили податкових інспекторів, пожежних, прокурорів тощо. Вони навіть не розуміють, про що йдеться, коли я розказую, як це відбувається в Україні.
На жаль, сьогодні усі бізнесмени, якого б масштабу не була їхня справа, живуть із відчуттям того, що ось-ось хтось має до нього прийти. Більше того, як би парадоксально і абсурдно це не виглядало, але сьогодні наявність у підприємства кримінальних справ, обшуків абощо – це аж ніяк не впливає на репутацію. Навпаки, мабуть, це вже говорить про силу бізнесу, про те, що людина реально працює і працює добре.
Тобто захист бізнесу – те, чим сьогодні займається «Бізнес-Варта» – це не лише захист чесної конкуренції між приватними власниками. Велику частку має займати захист від певних державних структур, які фактично не дають розвиватися, а часом сприяють тому, що бізнес закривається, бо не може витримати тиску збоку чиновників.
Про проблеми залізниці
Усі сьогодні знають, що існує проблема із рухомим складом на Укрзалізниці. Багато скарг збоку великого бізнесу, що не вистачає вагонів, що Укрзалізниця не може забезпечити належне перевезення вантажів. Ситуація знову ж парадоксальна, бо той потенціал, який має країна, зокрема, сама УЗ, здатен забезпечувати не лили вітчизняні потреби, а й потреби сусідніх держав. З легкістю. Як це робилося раніше. Адже у власності УЗ є достатня кількість локомотиворемонтних та локомотивобудівних заводів.
Але чомусь на основних найпотужніших підприємствах протягом останніх півтора року тричі змінювалося керівництво. Чи може завод у такій ситуації працювати ефективно? Звісно, що ні. Якщо то були настільки погані директори, то де покарання тих, хто їх туди призначав? На мою думку, є певні групи впливу, які періодично намагаються перевести ці підприємства під свій контроль. Через що і відбувається зміна директорату. І причина для цього – не бажання вирішити проблеми чи розвивати виробництво, а, мабуть, які особисті завдання і цілі.
Крім того, надзвичайно сильно останнім часом змінилися умови використання залізниці. З одного боку, той вантажопотік, на який вона розрахована, не використовується. А з іншого – маємо ситуацію, коли 10-15 відсотків усієї інфраструктури приймають на себе 80-85 відсотків вантажопотоку. Тут вкрай необхідне втручання держави і зміна ситуації. Неприпустимо, коли якісь напрями простоюють, а інші перевантажені і задихаються.
Про важливість розвитку інфраструктури
Багато світових економістів обґрунтовано доводять: якщо у країні є якісь економічні проблеми, тим більше, коли вони, як у нас, набувають ознак кризи, головне правило – розвивати інфраструктуру. Це найбільш ефективні інвестиції з точки зору розвитку економіки та зростання ВВП. Приблизно на 20 відсотків на рік можна збільшити ВВП за рахунок ефективного інвестування коштів у інфраструктурні проекти.
Про роботу і перспективи «Бізнес-Варти»
Будь-який проект, що спрямований на захист бізнесу, подобається мені апріорі. Я хотів би, щоб одним із напрямів діяльності «Бізнес-Варта» стала популяризація бізнесу. Колись, ще до початку своєї нинішньої діяльності, я щиро вважав, зо бізнес – це погано. І багато хто вважає так і зараз. Адже за більше ніж 70 років життя при радянській владі така думка вкорінилася у багатьох на генному рівні. Були книги, кінофільми, програми, де бізнесменів показували виключно як шахраїв, спекулянтів та мародерів. А ось у розвинених країнах навпаки. Там займатися бізнесом поважно і престижно. Іноді престижніше навіть, ніж займати високі державні посади.
При тому, що, де правди діти, у бізнесі доволі багато пройдисвітів, то культивування культури підприємництва, це те, чого нашій країні сьогодні надзвичайно не вистачає. Це справді зіграло б на користь Україні.
