Сільське господарствостає одним із основних «донорів» зростання економіки та наповнення бюджету. Як завдяки своєму об’єктивному розвиткові, так, на жаль, і за рахунок падіння інших галузей.
Скажімо, у 2018 році аграрний сектор генерував близько 13-14% українського ВВП. Частка продукції сільського господарства в загальному експорті України за цей період склала 39,8%, або рекордні $18,8 млрд. Врожай зерна у 2018 році становив понад 70 млн тонн. Загалом в АПК сьогодні зайнято близько 3 млн осіб (без урахування сезонних робітників).
Враховуючи потенціал і важливість галузі, у розробленій мною економічній доктрині «Ukraine first», в якій прописані заходи для розвитку та зростання усiєï економіки на 5-7 відсотків на рік в умовах iснуючих внутрiшнiх та зовнiшнiх кризових явищ, наявних ризиків, і загалом незадовільного стану інвестування та економіки, я пропоную скористатися усіма можливостями агропромислового комплексу. Тому в цій публікації я ознайомлю вас більш детально із конкретними кроками на два роки, які пропоную втілити з метою ефективного розвитку галузі.
1.Ринок землі
Справді серйозним поштовхом для розвитку не лише АПК, а й всієї економіки, є впровадження ринку землі сільськогосподарського призначення. Звісно, що не будь-якого, а справедливого і правильно організованого. Фінансово і юридично грамотна підготовка правової та технічної бази для відкриття ринку може дати до $100 млрд інвестицій протягом 5-7 років.
Ринок землі – це таке ж важливе питання для нашого суспільства, як питання війни і миру.
Потрібний якісний закон та якісна відкрита комунікація всього суспільства, порозуміння учасників ринку. Тоді будемо мати шанс на ефективне запровадження ринку землi.
Першочергове завдання реформи – надати усім українцям альтернативу і право вибору між продажем власної землі та забезпеченою державою і ринком можливістю розвитку власного аграрного бізнесу на своїй землі. Виключно український виробник та власник має право та пріоритет купувати сільськогосподарську землю на першому етапі запуску ринку. Доступ іноземних учасників має бути погоджений та прийнятий більшістю учасників ринку, особливо виробників, з урахуванням відповідних обмежень і запобіжників.
Я особисто протягом 5 років послідовно виступав і виступаю за комплексне й поетапне впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, з умовою та з метою підтримки саме українських громадян – фермерів, виробників та власників земельних паїв, створення для них рівних умов та можливостей порівняно з іншими учасниками майбутнього ринку, надання їм підтримки у викупі землі та для розвитку власних сімейних ферм, малих фермерських господарств.
До теми: Ринок землі. Виступ Івана Мірошниченка на Всеукраїнському Земельному Форумі
Основне завдання – і це безумовна позиція – щоб український аграрний виробник та власник паю стали конкурентними та рівнозначними покупцями землі поряд з іншими учасниками ринку! Тобто, мали пріоритетну фінансову та органiзацiйну можливість бути покупцями.
Справедливим кроком щодо перших та ранніх українських фермерів, які отримали свого часу по 50 гектарів землі, буде надання цієї землі ïм у власність. Нині вони мають лише частку у власності, решта – у користуванні. Ці люди працюють 20 та більше років на землі. Земля їм потрібна точно не для перепродажу. Нехай фермери на своїх 30 чи 50 гектарах розвиваються. Вони не здійснять революцію в АПК, але покажуть приклад організації та роботи сiмейноï ферми, малого фермерського господарства. Доведуть, що не варто їхати до Польщі, чи до інших країн на заробітки, а можна пристойно і, найголовніше, вільно жити та працювати у селі.
Заради правди треба зазначити, що і від агровиробників має бути розуміння необхідності сплати податків з усіх земель, які перебувають у їхньому обробітку. Також увесь ринок агропродукції має легалізуватися. Адже за оцінками різних експертів від 40 до 50% цього ринку у нас перебувають «у тіні». Хоча зрозуміло, щоб без прикриття і відома державних структур така ситуація була б неможливою. Для подолання цього явища, перш за все, потрібна політична воля.
Щодо ринку землі сільськогосподарського призначення, то розроблена концепція передбачає необхідність втілення чотирьох етапів.
До теми: Задзеркалля та страхи земельної реформи. Час для рішень
- Етап 1. Запровадити державну фінансову підтримку створення власниками землі (паїв) малих фермерських господарств, сімейних ферм. Для цього пропоную запровадити на період 3–5 років національну програму підтримки, яка передбачатиме надання коштів громадянам під заставу власної землі для фінансування типових конкурентних проектів із високим рівнем локалізації (75%). Зокрема, для організації тепличних господарств, молочних ферм сімейного типу, садівництва, ягідництва, овочівництва, органічного виробництва тощо. При цьому фінансування має бути довгостроковим (10+ років) та під низькі відсотки.
- Етап 2. Запровадити пілотне та обмежене відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення виключно для фізичних осіб-громадян України та українських юридичних осіб із ліберальним обмеженням площі землі, що може перебувати у власності однієї особи. Можливе встановлення мінімальної справедливої державної ціни, за якою держава має пріоритетне право на викуп землі.
- Етап 3. Ефективні, чітко прописані в законодавстві регуляторні механізми для розвитку ринку оренди землі, емфітевзису, забезпечивши можливість продажу прав оренди та емфітевзису, їх заставу (іпотеку), а також можливість іпотечного (під заставу землі) фінансування викупу земельних ділянок (паїв), страхування викупу. Діючі агровиробники (користувачі, орендарі) матимуть можливість продавати права користування, оренди землі, передавати та заставляти їх у банку, отримувати під заставу викупленої ними землі кредитні кошти для розвитку бізнесу та подальшої купівлі землі. При цьому державні та, за бажанням, приватні банки мають забезпечити довгострокові та пільгові (під низький відсоток) іпотечні кредити, за якими орендар, зробивши перший внесок в 20–30% від вартості землі, зміг би взяти іпотечний кредит на 10 і більше років для її викупу.
Аби не втрачати власність держави щодо державних земель сільськогосподарського призначення, можливо розглянути варіант випуску земельних державних облігацій (бондів) для розміщення на фінансових ринках для залучення інвестицій та забезпечення довгострокового фінансування АПК, зокрема, розвитку сімейного, малого та середнього фермерства. Доцільно заборонити продаж землі державної власності, а натомість передбачити лише продаж прав оренди (з наявних 10,2 млн. га землі державної власності ліквідними є лише близько 3-4 млн. га). При викупі прав оренди на 15-25 років можна в загальному отримати до $6-9 млрд у сільське господарство.
- Етап 4. Після надання рівних умов та альтернативи вибору громадянам-власникам землі, можливо впровадити повноцінний ринок землі, встановивши обмеження та запобіжники, які необхідні для захисту інтересів українських землевласників та держави. Саме тоді треба визначити суб’єктів, здатних набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення, серед яких – громадяни України, держава та територіальні громади.
Маємо визначитись, на яких умовах і після якого періоду часу з моменту відкриття ринку (наприклад, через 7–12 років) іноземні громадяни, вітчизняні та закордонні юридичні особи зможуть купувати з обмеженнями та запобіжниками землю сільськогосподарського призначення, як це відбувається у розвинутих країнах (як демонструє світовий досвід, присутність іноземного капіталу на ринку землі формує в рази вищу ціну, що буде позитивним чинником для наших громадян та економіки держави).
При цьому право купівлі землі буде надано іноземним громадянам за умов виключного зайняття аграрним виробництвом, з обмеженням площі землі у власності. У разі прийняття рішення про перепродаж землі пріоритетне право купівлі має отримати громадянин України.
Також необхідно розглянути запровадження одного або декількох запобіжників для унеможливлення функціонування хаотичного чи неконтрольованого ринку землі, для запобігання володіння землею особами та підприємствами, для яких сільськогосподарське виробництво не є профільним.
- Перше: обмежити максимальну площу земель сільськогосподарського призначення, що може перебувати у власності однієї особи, або встановити економічно обґрунтовані межі концентрації речових прав на землю (власність, оренда, емфітевзис) у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (район, область, країна).
- Друге: запровадити високу ставку податку на перепродаж землі, щоб запобігти спекуляціям на ринку.
- Третє: заборонити змінювати цільове призначення сільськогосподарських земель без належного контролю збоку держави та громад.
Така етапність впровадження земельного ринку забезпечить рівні можливості та альтернативність усім його учасникам, встановить справедливість щодо наших громадян-власників землі, надавши їм можливість створити свій власний бізнес, забезпечить доступ до фінансових інструментів та інвестицій як власникам паїв, так і орендарям, сприятиме залученню коштів в усі сфери економіки.
2.Передача державних сільськогосподарських земель у власність та розпорядження ОТГ
Парламент підтримав у першому читанні законопроект, яким передбачено передачу земель державної власності, що за межами населених пунктів, у власність об’єднаних територіальних громад та у розпорядження тим, які ще не об’єдналися. Передача земель ОТГ забезпечить наповнення їх бюджетів та сприятиме розвитку інфраструктури. Потрібно у новій Раді це питання довести до позитивного вирішення.
3.Сільськогосподарська техніка
Необхідно «дати нове дихання» сільськогосподарському машинобудуванню. Давайте говорити об’єктивно. Майже 30 років новітній Україні, а високотехнологічна техніка відсутня. Де український високотехнологічний трактор, де інноваційний комбайн? Маємо попит на рівні десятків тисяч одиниць техніки на рік, а власне виробництва комбайнів, тракторів навіть не спромоглися організувати.
Для прикладу: відсоток тракторів вітчизняного виробництва у загальному придбанні становить 30-35% у залежності від року, а іноземного – 65-70% відповідно. Так, у 2018 році всього було придбано 2814 од., з яких вітчизняних – 827, іноземних – 1997. Комбайнів минулого року в Україні було продано 795 од., з яких 751 – іноземного виробництва. Вітчизняний виробник потребує сучасної техніки.
Треба стимулювати локальне виробництво, необхідно засновувати спільні підприємства з іноземними провідними виробниками, встановивши локалізацію виробництва на рівні 15–20% на першому етапі та 20–40% на другому етапі. А в подальшому це забезпечить загальне здешевлення сільськогосподарської техніки до 30%.
Попит на техніку вітчизняного виробництва треба стимулювати не лише бюджетною програмою часткової компенсації вартості техніки (зараз повертають 25%), оскільки фермеру для початку ще потрібно знайти кошти на повну ціну. Також для цього недостатньо наявності програми часткового відшкодування відсотків за кредитами на придбання техніки, оскільки для отримання грошової позики ще потрібно мати добру кредитну історію. Потрібно розвивати лізингові операції з низьким першим внеском до 5-10% від вартості та з компенсацією лізингових платежів.
Світовий досвід свідчить, що в агробізнесі лізинг відіграє досить суттєву роль. Саме за рахунок лізингу розвинуті ринкові країни в періоди кризових явищ в аграрному секторі економіки широко використовували і використовують лізингові відносини з метою створення необхідного технічного потенціалу для високопродуктивного виробництва. Про це, зокрема, свідчить кількість лізингових компаній у провідних країнах Європи. У Франції лізингові операції здійснюють 120 компаній, у Німеччині – 96, Великобританії – 68. Обсяг продажу техніки за лізингом компанією «John Deere» перевищив 20% від загальної реалізації і продовжує щорічно збільшуватись.
4.Зрошення
Ми вже запізнилися із забезпеченням реалізації проектів по зрошенню земель у Південній Україні та для розвитку регіонів з ризикованим землеробством.
У межах цієї проблематики держава має профінансувати реконструкцію зрошувальної системи, каналів, насосних станцій. Допомогти з підтримкою внутрішньогосподарської мережі, з компенсацією, хоча б частковою, обладнання та електроенергії. Сільгоспвиробник має інвестувати тільки у зрошувальне обладнання, зрошувальні машини, які він придбаватиме за зазначеними вище бюджетними програмами.
При вкладених державою $1,5 млрд, урожайність на зрошених землях зросте у 3-4 рази залежно від культури. Урожайність на землях Південної України та Приазов’я може зрости до 10-12 млн. тон, що у результаті надасть $3-3,5 млрд, а це, у свою чергу, зумовить зростання ВВП та відновить розвиток Півдня країни, створить додатково 40-50 тисяч робочих місць.
5.Бюджетна підтримка аграріїв
Необхідно забезпечити постійну та системну реалізацію програми бюджетної дотації сільськогосподарським товаровиробникам у вигляді квазіакумуляції ПДВ на рівні не нижчому 6-7 млрд грн щорічно, або повернути спецрежим ПДВ. Гарантувати повернення товаровиробникам 80-90% сплаченого ПДВ. Ця програма діяла у 2017 році і була запроваджена на заміну спецрежиму ПДВ, який свого часу забезпечив стрімкий розвиток аграріїв, залишаючи кошти в їхньому обороті.
Правильні критерії і ефективна реалізація даної програми сприятиме збереженню фінансових ресурсів у сільському господарстві та стимулюватиме реінвестуванню в агропромислове виробництво.
6.Інтеграція в світові товарні та фондові біржі
Зважаючи на те, що світовий товарний біржовий ринок є глобальним, не залишається жодного сумніву щодо необхідності інтеграції до світового біржового простору.
Важливим аргументом на користь такої інтеграції для українського АПК є те, що нині, в умовах нестабільності та фінансових криз, особливого значення набуває проблема пошуку альтернативних інструментів та механізмів управління ризиками, особливо на ринках аграрної продукції. У світовій практиці з цією метою успішно використовуються біржові інструменти хеджування цінових ризиків та торгiвлi. Більшість вітчизняних суб’єктів аграрного ринку при визначенні ціноутворення вже зараз користуються біржовими цінами провідних світових бірж. Цей процес потребує поглиблення.
7.Приватизація державних підприємств
У держвласності знаходяться понад 3300 підприємств, більшість з яких давно є збитковими, крім деяких винятків. За оцінками експертів, загальні збитки від неефективної господарської діяльності державних підприємств оцінюються у 90 млрд грн щороку.
У відомстві Мінагрополітики закріплено понад 500 установ та підприємств. Утримання збиткових господарюючих суб’єктів завдає колосальних збитків державі, при цьому розкрадаються мільярди гривень, які не потрапляють ані до бюджету, ані до самих підприємств. Тож необхідно забезпечити прозору та ефективну приватизацію, зокрема таких компаній як Державна продовольчо-зернова корпорація України, ДП «Укрспирт», а також державних підприємств зі значною кількістю землі, яка нелегально використовується на користь її тимчасових «корупційних володарів». Потрібна нова стратегія стосовно розвитку НААНУ та ïï дослідних господарств, підприємств. Ми втрачаємо лідерські позиції у галузях насінництва, племінного тваринництва, вирощування унікальних сортів. Тому, окремою темою та завданням є ефективність та подальша доцільність використання значних обсягів державних сільськогосподарських земель підприємствами Мінагрополітики та НААНУ.
8.Фінансування розвитку аграрної науки і загалом всієї наукової діяльності в Україні
Як і в провідних країнах, маємо стимулювати розвиток аграрної науки на базі університетів. Внаслідок запровадження конкурсного державного фінансування проектів з наукових досліджень, університети отримають інституційну спроможність зрівнятися із науково-дослідними установами. Кошти мають направлятися як на проведення пріоритетних досліджень, так і на оновлення обладнання, зарплату персоналу, що дозволить університетам формувати довгострокову дослідницьку політику. Також до участі у конкурсах мають допускатися усі проекти, тобто і від дослідників, які діють самостійно, приватно, не представляючи науковий, або освітній заклад. Подальший науковий і загалом весь розвиток суспільства не можливий без інтелектуальної конкуренції.
9.Дерегуляція та зменшення тиску правоохоронців на аграріїв
У цьому скликанні Верховної Ради ми розпочали проводити дерегуляцію. Так, змінами до Закону «Про карантин рослин» ми добилися послаблення державного контролю та попередження корупції у сфері карантину рослин (скасовано обов’язковість карантинного сертифікату для внутрішніх перевезень зернових; скорочено в 3 рази строки видачі фітосанітарного та карантинного сертифікатів з 3-х діб до 24 годин). Прийнятим Законом щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі на 20% зменшено загальну кількість дозвільних процедур та вимог щодо господарської діяльності у галузі (скасовано та обмежено дію 22 дозвільних процедур та вимог). Загальна економія від вже проведеної дерегуляції в АПК становить близько 5 млрд гривень. Також був прийнятий закон, яким передбачено допуск приватних лабораторій до здійснення фітосанітарної експертизи. Дерегуляцію потрібно продовжувати і ще до 40% непотрібних бюрократичних процедур і документів задля покращення умов ведення бізнесу в усіх сферах економіки.
Інший бік даного питання – рейдерство, яке за останні 2 роки у сфері АПК набуло нечуваних масштабів. Необхідно провести комплексну реформу, яка би передбачала повноцінну інвентаризацію земель, гарантувала прозору процедуру державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, неможливість втручання сторонніх осіб у процеси реєстрації, унеможливила би подвійну реєстрацію земельних ділянок тощо. Частково ці питання можуть бути вирішеними шляхом прийняття законопроекту №8121, який вже схвалений ВР 8 скликання у першому читанні. Відтак прийняття остаточного рішення ляже на плечі нового парламенту. Поряд з цим необхідно захистити аграріїв від неправомірного тиску правоохоронців, які і далі продовжують «кошмарити» обшуками, іншими слідчими діями, перевірками тощо. Не зважаючи на прийняття двох проектів із циклу «Маски-шоу стоп!», дана проблематика лишається однією з основних для галузі агросектору.
10.Повернення відшкодування експортного ПДВ для олійних культур
У грудні 2017 року задля захисту інтересів фермерів я виступив за скасування дискримінаційних норм про невідшкодування експортного ПДВ на олійні культури (сої та ріпаку), які позбавляють аграріїв 15-18 млрд грн, подав свій законопроект. Результатом стало прийняття у травні 2018 року змін, якими повернено відшкодування ПДВ сільськогосподарським товаровиробникам, що самостійно експортують олійні культури. Однак цього недостатньо. Тому в лютому 2019 року разом з колегами-депутатами, я зареєстрував новий законопроект, яким повертається відшкодування експортного ПДВ на олійні культури для усіх експортерів. Вирішення цього питання перейде у нове скликання. Також не менш важливим є постійне гарантування механізму, при якому повернення ПДВ від експортних операцій відбувалося б виключно у прозорому автоматичному режимі.Підтримка розвитку сімейних ферм
У цій Раді нам вдалось вперше на рівні закону визначити правовий статус особистих селянських господарств шляхом надання їм організаційно-правової форми сімейних фермерських господарств. Тепер необхідно запровадити для них окреме пільгове податкове регулювання, програми державної підтримки, соціальні гарантії для осіб, які працюють в сімейній фермі для забезпечення їм страхового стажу та можливості отримання пенсій.
11.Розвиток сільськогосподарської кооперації
На початку червня цього року у першому читанні було прийнято закон про сільськогосподарську кооперацію, яким закладається ефективна модель економічної діяльності сільськогосподарського кооперативу, що дозволяє підвищити його конкурентоздатність на аграрному ринку, запобігає подвійному оподаткуванню (як на рівні кооперативу, так і на рівні його членів), дає можливість діяти як з метою отримання прибутку, так і зберегти за собою неприбутковий статус. Закон потрібно приймати в цілому у новому скликанні.
Окрім прийняття закону, як і у випадку сімейних ферм, необхідно організувати розвиток кооперації та закласти фінансові стимули у вигляді бюджетних програм для здешевлення сільськогосподарської техніки, обладнання для кооперативів.
12.Розвиток соціального партнерства
Необхідно активніше впроваджувати та поширювати культуру соціального партнерства. Адже соціальні угоди є додатковим способом покращення життя сільської громади, кошти спрямовуються на інфраструктуру, школи, садочки. Люди надають товаровиробнику у користування свій ресурс – землю, звісно, що за орендну плату, але бізнес має бути ще й соціально відповідальним. Раніше, як правило, створення і утримання інфраструктури на селі здійснювалося за рахунок колективних господарств.