Знову на ті ж граблі…

Епопея із відкриттям ринку землі у самому розпалі. А сьогодні вона взагалі досягла, мабуть, свого максимального абсурду.

Земельна реформа – це не ті зміни, які слід впроваджувати абияк. Це не те рішення, яке знайде одностайну підтримку у суспільстві. Це не той закон, який слід «ламати» через коліно та приймати «в турборежимі» на таємному засіданні комітету. Для мене, як і для сотень тисяч українських аграріїв, наша земля є найбільш цінним активом та надбанням. Тому і питання вирішення її долі я завжди ставив на один рівень із таким питанням, як питання війни і миру.

До теми: Іван Мірошніченко: 12 кроків задля розвитку агропромислового комплексу – за 2 роки

І що ж ми бачимо наразі? Замість того, щоб проводити професійну дискусію за участю усіх зацікавлених сторін, зробити украïнського виробника та власника конкурентним покупцем землi, підставити украïнським потенційним учасникам ринку землі «плече» та зрівноважити у фiнансових можливостях, нова команда вперто гне свою лінію, не помічаючи нічого навколо. Як результат – багато незадоволених та протестуючих (від фермерів до простих міських жителів) як самою реформою, так і способом її прийняття.

А все чому? А тому, що люди в основній своїй масі так і не отримали відповіді на всі свої запитання. Де їм взяти «доступні та конкурентні за умовами» гроші на купівлю землі? Як конкурувати із потужним iноземним капiталом? Що протипоставити іноземцям? А чи захистять наші суди та влада від рейдерства? І так далі…

На всі ці запитання я вже давно давав відповіді у своїх численних публікаціях та на зустрiчах з аграрiями, присвячених відкриттю ринку землі в Україні. Із моєю збалансованою та поетапною концепцією можете ознайомитись за посиланням: Задзеркалля та страхи земельної реформи. Час для рішень

Чи не найголовніше при відкритті ринку землі – надати фінансову підтримку тим, хто її потребує. Щоб пайовик мав альтернативу продажу у вигляді розвитку власної справи. Щоб фермер отримав доступ до «дешевих та довгих» грошей та міг бути впевненим у тому, що з часом стане власником орендованої ним землі та зможе передати її дітям. І поряд з усім цим – щоб іноземці зачекали 5-7 років, поки українці скористаються своїм пріоритетним правом купівлі землі. І щоб тільки з часом іноземці отримали доступ до купiвлі землi, але з певними обмеженнями, а при продажі пріоритет знову надавався би украïнцям тощо.

Що важливо: я не намагався гнатися попереду всіх і відразу реєструвати законопроект та бігати захищати його в медіа. Ні! Спочатку було проведено масу зустрічей із пайовиками, товаровиробниками, фермерами, переробниками, експертами у земельній сфері, вивчено зарубіжний досвід та заслухано пропозиції всіх політичних сил, представлених у парламенті. Мною було витрачено багато часу на зустрічі з людьми, професійні дискусії та врахування конструктивних пропозицій. І лише після цього я представив свій концептуальний підхід, виключно украïнський шлях, який заснований на наших полiтичних та економiчних реалiях.

До теми: ВІЛЬНИЙ РИНОК ЗЕМЛІ ТА 6 ОСНОВНИХ МІФІВ

Нинішня ж влада не чує головного – слів тих, хто буде на цій землі працювати і буде її обробляти. Це помилковий і загрозливий шлях, який може легко завести наш агросектор у прірву, а суспiльство – у конфронтацiю. Це граблі, удар від яких може відправити країну у тривалий нокдаун.

І граблі номер два.

Черговий бюджет і черговий бюджет проживання краïни без зростання.

Знайомлюсь із бюджетом на наступний рік і розумію, що його параметри продиктовані «зовнiшнiми управлiнцями», без вразування реального стану економiки, «смiшних» iнвестицій в реальний сектор економiки, стримуючих та iснуючих ризикiв в краïнi, без захисту украïнського iнтересу та забезпечення необхiдного зростання економiки.

До теми: Голова Ради ГО «Бізнес-Варта» Іван Мірошніченко про ринок землі в Україні

Абсолютно не бачу за рахунок чого наша економіка може зростати на заявлені 5-7% щороку. А про 40% за 5 років взагалі мовчу. Чомусь слова високопосадовців знову розходяться із діями.

Знову немає стратегічного підходу до бюджетного планування. Знову незрозуміла і непрогнозована фіскальна політика, яка не надає нiяких стимулiв для зростання та допомоги бiзнесу. Знову хаотичний набір програм, перейменування видів видатків, шалені суми, які неясно куди витрачаються. Що лишається стабільним – це значні видатки на чиновницький апарат, рівень дефіциту і черговий період «життя в борг».

Будь-які люди, які обіймають найвищі посади у нашій країні, незалежно від політичних забарвлень, повинні завжди розуміти, що такий підхід – це «бюджет чергового року виживання», план на рік замість грамотного фінансового документу з програмами, які матимуть перспективи довгострокового фiнансування та розвитку.

У своїй економічній доктрині я наголошував на тому, що слід визнати реальнiсть та обрати пріоритетні «точки росту» для економіки в енергетиці, агропромисловому комплексі, військово-оборонній сфері, інфраструктурі, ІТ тощо і планомірно працювати над їх розвитком. І під них уже вибудовувати ефективну бюджетну модель та розподіляти програми, в тому числi, за активноï участі держави, в iснуючих умовах внутрiшнiх та зовнiшнiх криз.

Те, що я наразі бачу, лише наводить на сум. У розпал парламентської кампанії я заявляв, що у нинішньої влади є максимум два роки на втілення реформ, інакше Україну повернуть в минуле. Проте, з наявною тенденцією, це може настати навіть швидше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *